Історична довідка
Інститут геологічних наук Національної академії наук України - найстаріший геологічний заклад в Україні, теоретичний центр геологічної науки в країні, родоначальник наукових установ геологічного профілю, що входять до складу Відділення наук про Землю НАН України. Інститут започатковано від Українського науково-дослідного геологічного інституту Народного Комісаріату освіти УСРР, створеного в 1926 р. в Києві на базі геологічних установ, які існували в системі Академії наук УСРР та Нарадного комісаріату освіти УСРР.
Засновником та першим директором Українського науково-дослідного геологічного інституту був акад. П.А. Тутковський. На інститут було покладено вирішення таких завдань: вивчення четвертинних відкладів України та виявлення в них корисних копалин та будматеріалів; дослідження фауни та флори третинного та четвертинного віку, петрографії та мінералогії Українського щита, а також підземних вод.
В 1927р. у Києві було створено Національний геологічний музей УРСР на чолі з акад. АН УРСР ПА. Тутковським. У 1930 р. Український науково-дослідний геологічний інститут було передано Академії наук УРСР, а з 1934 р., після об'єднання з музеєм, заклад отримав назву Інститут геології АН УРСР.
У 30-40-х роках Інститут займається питаннями розширення мінерально-сировинної бази та комплексного вивчення природних ресурсів України. Розробляються проблеми геології Полісся і Нижнього Дніпра (Л.Г. Ткачук), вивчаються поліметалічні руди та мідисті пісковики Донбасу (М.Г. Світальський, Т.Ю. Лапчик, І.Л. Личак, Ю.Ю. Юрк), марганцеві руди Нікопольщини (І.А. Лепікаш), карбон Донбасу (К.Й. Новик), а з 1935 р. розпочинаються роботи з вивчення проблем нафтогазоносності Дніпровська-Донецької западини (Ф.О. Лисенко, І.Т. Шамека, О.М. Куциба). Одночасно продовжуються започатковані П.А. Тутковським дослідження з біостратиграфії (Н.В. Піменова, О.К. Каптаренко-Черноусова, К.Й. Новик), четвертинної геології (В.Г. Бондарчук, Д.К. Біленко, П.К. Заморій, В.І. Крокос, І.А. Лепікаш, Г.І. Молявко), з вивчення геології Українського щита (М.Г. Світальський, Н.І. Безбородько, Л.Г. Ткачук). З 1934 р. Інститут - єдина установа Академії наук, де розробляються проблемні питання гідрогеологічної науки (К.І. Маков, Є.С. Бурксер, В.І. Лучицький, А.Є. Бабинець, С.З. Сайдаковський, І. Є. Слензак та ін.).
Свою сучасну назву Інститут має з 8 серпня 1938 р.
У повоєнні роки Інститут є міжвідомчим координаційним центром у галузі геології, який сприяє відродженню та розвитку державної геологічної служби в Україні. Продовжується вивчення геології Українського щита та його корисних копалин (М.П. Семененко), нафтогазоносності території УРСР (В.Г. Бондарчук, М.П. Балуховський, В.Н. Головцин), вугленосних регіонів (К.Й. Новик, П.Л. Шульга), підземних вод України (К.І. Маков, А.Є. Бабинець), рудної мінеральної сировини (М.П. Семененко, В.Г. Бондарчук, Є.С. Бурксер, Я.М. Бєлєвцев). Було поставлено проблему промислової вугленосності нижнього карбону в західному секторі Великого Донбасу (Д.Є.. Айзенверг, Й,Є. Бражнікова, К.Й. Новик), завершено розвідку Львівсько-Волинського басейну (П.Л. Шульга, А.М. Іщенко), відкрито Шебелинське родовище природного газу (М.П, Балуховський), створено геолого-вуглехімічну карту Донбасу (В.С. Попов). У 1950-1953 рр. співробітники Інституту брали участь у дослідженні та науковому обґрунтуванні гідротехнічного будівництва на півдні України (А.Є, Бабинець, О.О. Фаловський). Великим досягненням було визначення перспектив глибокозалягаючих горизонтів Криворізького залізорудного басейну (М.П. Семененко, Я.М. Бєлєвцев), оцінка ресурсів підземних вод головних гідрогеологічних районів України (А.Є. Бабинець, В.М. Шестопалов), відкриття перших великих розсипних родовищ (М.Г. Дьяченко, М.Ф. Веклич).
В Інституті працювали видатні вчені-геологи: П.А. Тутковський, А.Є. Бабинець, М.П. Балуховський, М.І. Безбородько, Я.М. Бєлєвцев, Д.К. Біленко, В.Г. Бондарчук, П.П. Будніков, Є.С. Бурксер, О.А. Дубянський, П.К. Заморій, В.І. Крокос, М.М. Клюшников, В.І. Лучицький, К.І. Маков, Г.І. Молявко, Н.В. Піменова, В.Б. Порфір'єв, П.П. Пятницький, В.В.Різниченко, С.П. Родіонов, М.Г. Світальський, В.О. Сельський, М.П. Семененко, О.Н. Соколовський, Б.І. Чернишов, В.М. Чирвінський, Ю.Ю. Юрк. Значну роль відіграв Інститут у розвитку нових наукових напрямів, організації геологічних досліджень та підготовці наукових кадрів. На базі його відділів та лабораторій були створені самостійні наукові заклади Академії наук України, а саме: Інститут геології та геохімії горючих копалин (м. Львів, 1951), Інститут геофізики ім. С.І. Субботіна (м. Київ, 1961), Інститут геохімії та фізики мінералів (м. Київ, 1969), Відділення морської геології та осадочного рудоутворення (м. Київ, 1992). Український інститут спелерлогенезу та карстології (Сімферополь, 2006).
Інститут геологічних наук очолювали П.А. Тутковський (1926-1930), В.В. Різниченко (1930-1932), І.Л.лепікаш (1933-1934), М.Г. Світальський (1934-1937), К.О.Бойко (1937-1938), Є.С. Бурксер (1938-1939), Б.І. Чернишов (1939-1946), В.І. Лучицький (1946-1949), А.Є. Бабинець (1949-1953), В.Г. Бондарчук (1953-1963), В.Б. Порфір’єв (1963-1968), В.С. Попов (1968-1969), Я.М. Бєлєвцев (1969), Є.К. Лазаренко (1969-1971), В.Я. Дідковський (1971-1977), Є.Ф. Шнюков (1977-1992), П.Ф. Шпак (1992-1996), з 1997 р. директор Інституту - П.Ф. Гожик.
Наукова і науково-організаційна діяльність здійснюється у таких напрямах наукових досліджень: комплексні проблеми геологічних наук; проблеми Світового океану; наукові основи збереження і покращення навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів. Загальна чисельність співробітників Інституту складає 325 осіб, з яких 146 - наукових співробітників, серед них 69 докторів наук та 53 кандидати. В Інституті працює три академіки НАН України - І.І. Чебаненко, В.М. Шестопалов, П.Ф. Гожик та шість членів-кореспондентів НАН України – О.Ю. Митропольський, В.М. Семененко, О.Ю.Лукін, В.І.Лялько, М.А.Якімчук, О.В,Федоровський.
При Інституті діють: Центр аерокосмічних досліджень Землі (очолює чл.-кор. НАН України В.І. Лялько), Науково-технологічний центр паливно-енергетичних ресурсів НАН України, та НАК "Нафтогаз України" (Б.Л. Крупський), Центр менеджменту та маркетингу в галузі наук про Землю (чл.-кор. НАН України М.А. Якимчук), Наукова рада “Гідрогеологія та інженерна геологія” (акад. В.М. Шестопалов), чотири, спеціалізовані ради по захисту докторських та кандидатських дисертацій. Діє аспірантура та докторантура, де готуються фахівці за різними напрямами геологічних наук.
Інститут є базовою установою Українського палеонтологічного товариства, Міжвідомчого стратиграфічного комітету України. Йому належить одна з найбільших геологічних бібліотек в Україні, що нараховує понад 200 тис, книг та журналів.
Структуру Інституту складають 16 наукових відділів, які об'єднано за фаховими принципами в п’ять відділень (загальної геології, літології, палеонтології і стратиграфії, паливно-енергетичного комплексу, геології океанів і морів, гідрогеології та інженерної геології).
За час існування Інституту науковцями зроблено значний внесок у розвиток уявлення про геологічну будову території України. Було закладено теоретичні основи пізнання, будови та розвитку земної кори, розвитку органічного світу, палеогеографії, закономірностей осадконакопичення та розташування родовищ корисних копалин. Чимало успіхів досягнуто у вивченні геології дна Чорного та Азовського морів і Світового океану, вирішенні найважливіших народногосподарських завдань Великого Донбасу, Кривого Рогу, проблем мінерально-сировинного комплексу України (паливно-енергетичних, водних ресурсів, корисних копалин).
Значні наробки е в галузях теоретичної і практичної загальної геології та геотектоніки. Під керівництвом академіків НАН України В.Г. Бондарчука (1953-1977) та І.І. Чебаненка (1977) вченими Інституту виконано такі основні наукові розробки: обґрунтовано нову геологічну теорію - тектоорогенію, вчення про планетарні розломи літосфери Землі та наявність закономірної загально планетарної сітки розломів, гіпотезу про вихрові структури земної кори. Широкого розвитку набули літостратиграфічні, літофаціальні та палеогеографічні дослідження, розробляються літолого-геохімічмі моделі найбільш перспективних осадочних формаційних комплексів, вивчаються процеси седименто-діакатагенезу як основи прогнозування стратиформного зруденіння кольорових металів, рудних та нерудних корисних копалин.
Важливими фундаментальними дослідженнями, в яких Інститут був і залишається провідним, є палеонтологія і стратиграфія. Відділення палеонтології і стратиграфії - найбільш багатопрофільний центр в Україні, де працюють фахівці усіх напрямів. З часів П.А. Тутковського і до сьогодення проводяться дослідження з історії розвитку органічного світу і вивчення та монографічний опис груп викопної фауни - форамініфер, радіолярій, губок, коралів, черевоногих, двостулкових та головоногих молюсків, трилобітів, конодонтів, остракод, моховаток, брахіопод, граптолітів, хапіназой фанерозою за традиційними та новими методиками (біогеохімія, електронна мікроскопія, статистичні методи, евристичне моделювання тощо); вивчення закономірностей еволюції органічного світу (палеозой — антропоген) та її зв’язку з геологічними подіями районів; розробляються проблеми теорії флорогенезу, стратиграфії морських та контитнентальних утворень, палеаландшафтних, палеоекологічних та палеогеографічних реконструкцій.
Складено регіональні стратиграфічні схеми пізнього докембрію та фанерозою України, детальні стратиграфічні схеми по системах та регіонах України з метою створення стратиграфічної бази для геологічного картування. Розроблено концепцію еволюції різнопорядкових палеоекосистем фанерозою України, теоретичні засади побудову шкали геологічного часу фанерозою України, в основі якої геоісторична етапність та подійний підхід (Д.Є. Айзенверг, С.В. Горак, В.Я. Дідковський, О.К. Каптаренко-Черноусова, К.Й. Нових, П.Л. Шульга, І.М. Ямниченко, П.Ф. Гожик, М.В. Вдовенко, МЛ. Воронова, Б.Ф. Зернецький, В.Ю. Зосимович, М.М. Іванік, В.В. Кир'янов, Є.Я. Краєва, С.А. Люльєва, Н.В. Маслун, Д.Є. Макаренко, Л.Ф. Плотнікова, В.І. Полетаев, В.М. Семененко, С.В. Сябряй, Ю.В. Тесленко, П.Д. Цегельнюк, Т.І. Немировська, О.К. Щоголєв).
Інститут має багаті традиції фундаментальних наукових досліджень в галузі геології нафтових, газових та вугільних родовищ, які відіграють важливу роль в розвитку паливно-енергетичного комплексу України. Розробляються наукові підвалини прогнозування ресурсів горючих копалин, сучасна методика їх пошуків та розвідки, геологічні основи раціональної експлуатації родовищ. Проводиться аналіз геологічної та палеоструктурно-геологічної будови нафтогазоносних і вугленосних формацій; вивчення глибинних структур і розломів, циклічності осадконагромадження та геотектонічного розвитку, літогенетичних, структурних, палеоструктурних особливостей і речовинного складу нафтогазоносних та вугленосних комплексів, а також; закономірностей формування і поширення родовищ горючих копалин; дослідження генезису нафти і газу, закономірностей зміни їх фазового складу; геолого-економічна оцінка запасів і ресурсів нафти, газу та вугілля, а також вивчення геології та нафтогазоносності осадочних седиментаційних басейнів світу. Важливе значення має відкриття просторової періодичності в розташуванні таких структурних елементів Дніпровсько-Донецької западини, як вили, локальні підняття, соляні штоки, розривні порушення. З вузлами цієї геодинамічної сітки пов’язуються можливі скупчення вуглеводнів (члени-кореспонденти ДАЙ України П.Ф. Шпак, В.К. Таврит).
Під керівництвом акад. В.Б. Порфір’єва розроблено теорію абіогенного синтезу нафти і природного газу на великих глибинах. На засадах цієї теорії при пошуках нафти і газу в надрах Луганської, Сумської та Харківської областей відкрито 25 родовищ (В.В. Порфір’єв, В.О. Краюшкін).
Науково обґрунтовано і визначено нафтогазоносний потенціал акваторій Чорного і Азовського морів як джерела збільшення власного видобутку нафти і природного гази України. Для Дніпровсько-Донецької западини створено макети прогнозних карт м-бу 1:200000, перспективних об’єктів для пошуку родовищ нафти і газу. Встановлено різновіковий багатофазовий характер нафтидогенезу і формування покладів вуглеводнів у нафтогазоносних басейнах України.
Розроблено Державну програму та концепцію розвитку нафтогазоносного потенціалу України, проект середньострокового та довгострокового прогнозів економічного і соціального розвитку нафтогазової галузі (П.Ф. Шпак).
Як пріоритетні виділяються структурно-формаційні та структурно-фаціальні дослідження вугільних басейнів і родовищ на різних рівнях будови та речовинного складу. Вирішення проблеми раптових викидів і вибухів у вугільних шахтах набуло нових перспектив у зв'язку з висунутою і успішно розробленою концепцією утворення і концентрації у вугіллі метастабільного вибухонебезпечного природного ацетилену. Вивчення петрографічного і хімічного складу вугілля сприяло створенню класифікації його мікрокомпонентного складу та обґрунтуванню сировинної бази гірського воску (А.Я. Радзівілл, В.Ф. Шульга).
Інститут став першим в Україні центром геологічного вивчення Світового океану. З 1962 р. фахівці Інституту почали брати участь в морських експедиціях (В.Я. Дідковський, Є.Ф. Шнюков, Б.Ф. Зернецький, М.М. Іванік, В.М. Семененко, В.І. Мельник, В.Х. Геворк’ян, О.Ю. Митропольський, П.Ф. Гожик та ін.). Було започатковано п'ять нових наукових напрямів: морська гідрогеологія та морська інженерна геологія (А.Є. Бабинець, О.Ю. Митропольський, В.О. Ємельянов), морське посадочне рудоутворення (Є.Ф. Шнюков), підводні морські геологічні дослідження (В.Х. Геоворк’ян),морська геоекологія (Є.Ф. Шнюков, В.Х. Геворк’ян, О.Ю. Митропольський, В.О. Ємельянов), глибинні флюїди та їх роль у формуванні родовищ корисних копалин і біопродуктивних зон (В.Х. Геворк’ян, Ю.Г.Чугунний). Проведено вивчення геологічних особливостей Азова-Чорноморського регіону, а також окремих районів Індійського, Атлантичного та Південного океанів. Вивчено динаміку берегових процесів північна-західної частини Чорного моря. В результаті стаціонарних спостережень протягом багатьох років розроблено прогноз розмивання та акумуляції осадків у береговій зоні (П.Ф. Гожик). Складено карти (В.І. Мельник) підводних долин і каньйонів Чорного моря ~1:500000, що є першим детальним узагальненням свідчень про ці унікальні форми підводного рельєфу. Вивчено закономірності осадкоутворення та фаціальну структуру (П.Ф. Гожик, В.П. Усенко) лиманів та заток Чорного моря. Створені комп'ютерні цифрові геолого-геохімічні карти Чорного і Азовського морів (О.Ю. Митропольський, С.П. Ольштинський).
Типізовано особливості формування геохімічних бар'єрів в аквальних системах, розроблено ландгшафтно-геохімічну модель Гвінейського сектора Атлантики, складене Атлас геолого-геофізичних карт шельфу Гвінейської Республіки.
Встановлено літологічні критерії пошуків біопродуктивних зон у межах відкритого океану, розроблено класифікацію типів потоків глибинної речовини, виявлено закономірності поширення рудних комплексів залежно від підводних гір і підняттів та характеру вулканогенно-тектонічної діяльності. Розроблено та апробовано методику використання супутникових альтиметричних даних для вивчення морфології морського дна та виділення ключових регіонів для пошуків вуглеводневої сировини.
Пріоритетною і вирішальною е роль Інституту в становленні досліджень в Антарктиці, розробці Державної програми досліджень. В антарктичних експедиціях виконано комплексні океанографічні дослідження, зокрема вивчено структуру літосфери, будову, речовинний склад та фаціальну структуру осадочного покриву, геодинамічні процеси та еволюцію осадкоутворення (П.Ф. Гожик, Р.Х. Греку).
З часу заснування Інституту геологічних наук НАН України гідрогеологічні та інженерно-геологічні дослідження займали одне з провідних місць в його діяльності. Сучасний стан розвитку цих досліджень характеризується екологічною спрямованістю широким впровадженням математичних та новітніх фізико-хімічних методів Відділення гідрогеології та інженерної геології Інституту є найбільшим багатогалузевим науковим центром гідрогеологічної науки в Україні. Його багато років очолював А.Є. Бабинець, з ім’ям якого тісно пов'язаний бурхливий розвиток гідрогеологічних робіт, а відтак — к гідрогеологічної науки в 50-70-х роках в Україні. Зараз пі керівництвом акад. В.М. Шестопалова у відділенні проводяться дослідження у таки напрямах:
- Гідрогеологічні проблеми: вивчення водообміну та ресурсів підземних вод у гідрогеологічних структурах; дослідження мінеральних вод; вивчення міграції у підземній гідросфері різних забруднювачів (радіонуклідів, пестицидів тощо); створення регіональних і локальних моделей багатошарових гідрогеологічних структур відповідним математичним забезпеченням; складання карт гідрогеологічних параметрів водоносних горизонтів; оцінка природних та експлуатаційних горизонтів; розробка рекомендацій щодо раціонального використання і охорони вод; моделювання процесів міграції і прогноз поведінки забруднювачів у багатошаровій гідрогеологічній системі; розробка апаратури для експрес-визначення фізичних властивостей (щільність, вологість, солоність) гірських порід; видача рекомендацій для захисту підземних вод у районах великих паливно-енергетичних комплексів, а також для штучного поповнення підземних вод: вивчення карстових порожнин з метою їх господарського і туристичного освоєння (В.М. Шестопалов, А.О. Сухоребрий, В.В. Гудзенко, Ю.Ф. Руденко, Н.П. Моїсеєва, І.П. Оніщенко та ін.).
У зв’язку з Чорнобильською катастрофою в Інституті було розгорнуто дослідження з питань ліквідації її наслідків. У перші місяці після, аварії фахівці Інституту (В.М. Шестопалов, А.Б. Ситніков, В.В. Гудзенко та ін.) підготували пропозиції щодо використання підземних вод для водопостачання населення, захисту р. Прип'ять від радіоактивне забруднених вод, були видані перші прогнози міграції радіонуклідів у підземних водах.
У наступні роки після катастрофи були розроблені, науково обгрунтовані і частково реалізовані пропозиції щодо організації моніторингу підземних вод Чорнобильської Зони відчуження і Київської міської агломерації, досліджені шляхи швидкої міграції радіонуклідів у геологічне середовище, вивчені фактори затримки радіонуклідів при міграції.
- Техногенна гідрогеологія: виявлення закономірностей та наукове обґрунтування заходів щодо покращення водно-сольового режиму грунтів; розробка нової технології, яка полягає в обґрунтуванні принципів роботи конструктивних особливостей та виготовленні дослідних зразків спеціальних приладів; розробка методики і технології спорудження натурних полігонів для вивчення вологосолепереносу в системі "підземні води - зона аерації - рослина - приземне повітря"; розробка методики гідрогеологічного моніторингу територій, що зазнають радіоактивного забруднення і впливу несприятливих геологічних процесів (А.Б. Ситніков).
- Охорона підземних вод: створення постійно діючих гідрогеологічних моделей, що входять складовою частиною в автоматизовану систему управління режимом підземних вод; виявлення закономірностей формування підземних вод у залежності від геолого-гідрогеологічних умов та дії техногенних чинників; дослідження на натурних полігонах процесів міграції речовин забруднювачів у породах зони аерації, водоносних горизонтах і роздільніх шарах; районування територій за умовами техногенного забруднення підземних вод; планування натурних експериментів і спостережень на основі моніторингу (М.С. Огняник, А.Я. Брікс, С.А. Гавловський).
- Інженерна геологія: вивчення складу, властивостей лесового покриву; встановлення закономірностей регіональних відмінностей просадочних властивостей порід, які виявляються при спорудженні магістральних каналів і систем меліорації півдня України; дослідження інженерно-геологічних властивостей алювіальних відкладів рівнинних рік України як основи для гідротехнічних споруд; інженерно-геологічне районування та спостереження за розвитком екзогенних процесів у зв’язку з побудовою споруд трубопровідного транспорту; видача рекомендацій щодо оптимізації структури економічного комплексу, раціонального використання геологічного середовища, збереження природних ресурсів під час забудови, розробки корисних копалин; інженерно-геологічне обгрунтування планів розвитку населених пунктів курортних зон, індустріального освоювання територій. Встановлено зв’язок покладів вуглеводнів рудних родовищ із зонами глибинних розломів і обгрунтовано використання його як пошукової ознаки, обгрунтовано гіпотезу про існування крім біогенних абіогенних родовищ нафти та газу; розроблено раціональний комплекс удосконалених методів вивчення новітньої тектоніки.
Вперше класифіковано за діастрофічними циклами геологічні структури рифейської епохи докембрійського фундаменту території України (В.А. Рябенко). Створено багатофакторну модель розвитку земної кори на основі самоорганізації та синергетики геологічних процесів та виділення продуктивних рудоутворюючих систем. Виконано дослідження нових геологічних феноменів — наскрізних трансрегіональних мегазон активізації, що формувались від пізнього архею до сучасного етапу та відігравали провідну роль в рудоутворенні (Л.С. Галецький, Т.П. Шевченко). Розроблено класифікації рідкометальних та золоторудних формацій України, визначено пошукові ознаки та критерії прогнозування. Виявлено нові морфогенетичні типи золота, створено банк даних золотоносних осадочних товщ України (Л.С. Галецький, М.С. Ковальчук).Створено карти "Золотоносність України" та "Рідкісні метали Українського щита", Атлас "Геологія і корисні копалини України", що містить 65 карт (Л.С. Галецький). Набув розвитку фундаментальний напрям сучасної геології та порівняльної планетології — вчення про вибухові метеоритні кратери. Запрогнозовано і встановлено нові древні кратери, а також пов'язані з ними прояви природних сорбентів та інших корисних копалин (Є.П. Гуров).
За розробленим новим напрямом геологічних досліджень - літогеодинамічним аналізом басейнів породоутворення ~ визначені нові закономірності нафтогазоносності та рудоносності (золото, мідь, свинець, марганець, уран та ін.) осадочного чохла України та обґрунтовано нову концепцію нафтидогенезу (глибинна воднева продувка осадочних басейнів), що суттєво розширює стратиграфічний, структурно-формаційний та глибинний діапазони формування газових та руднобітумних покладів (О.Ю. Лукін),
Виявлено нові родовища мінеральних вод специфічного складу типу "Нафтуся" та запатентовано методику зниження радіоураження та відновлення порушень кістково-мозкової системи. Розроблено і запатентовано методи консервації мінеральних вод типу "Нафтуся". Складено схему радіоактивного забруднення ґрунтових вод для промислового майдану Чорнобильської АЕС та об'єкта "Укриття". Створено систему спостережних свердловин та складено схему радіоактивного забруднення ґрунтових вод правобережної частини Ближньої зони ЧАЕС. Проведено оцінку ризику забруднення радіонуклідами Прип'ятського водозабору (В.М. Шестопалов, А.Б. Ситніков, С.П. Джепо, А.С. Скальський, Д.О. Бугай, І.П. Онищенко, Ю.Ф. Руденко, О.С. Богуславський).
Як фундаментальні, так і прикладні розробки Інституту висвітлено в численних монографіях, добірках, статтях. Щорічно готується до друку понад 200 друкованих аркушів. Серед видань останніх років - серія "Геология шельфа УССР" у 7-ми томах; Водообмен в гидрогеологических структурах" у 3-х т.; "Геологическая история территории Украины" (1993); Теологія і нафтогазоносність Дніпровсько-Донецької западини" у 2-х т.; "Чернобыльская катастрофа" (1995); "Нафтогазоносний потенціал Керченсько-Таманського схилу і глибоководної западини Чорного моря"; "Литогеодинамические факторы нефтегазонакопления в авлакогенных бассейнах" та ін.
Інститут має високий науковий рейтинг як в державі, так і за її межами, про що свідчать Національні та Державні програми, де Інститут є ініціатором та розробником. Це - "Нафта і газ України до 2010 року", "Освоєння вуглеводневих ресурсів Українського сектора Чорного і Азовського морів", "Національна програма досліджень та використання ресурсів Азова-Чорноморського басейну та інших районів Світового океану на період до 2005 року", "Українська національна програма ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення на період до 2010 року", "Здійснення контролю оцінки і прогнозування ситуації у розвитку нафтохімічних забруднень підземних вод України", "Державна програма досліджень в Антарктиці" тощо. Співробітники Інституту беруть участь у міжнародних проектах за Міжнародною програмою геологічної кореляції по проектах ЮНЕСКО, ІGSР, Іпtаs, СRDF, виконують спільні проекти з установами Болгарії, Угорщини, Польщі, Італії, Китаю, Канади, Франції, США тощо.
Пріоритетними напрямами на найближчі роки вважаються проведення комплексних досліджень і розробка стратегії розвитку мінерально-сировинної бази в нових умовах економічного розвитку держави, захист навколишнього середовища і як складова цієї проблеми - розробка програм: “Теологічні основи екологічної безпеки України", "Прогнозні експлуатаційні ресурси підземних вод України питного призначення (з урахуванням їх екологічного стану)", "Геоекологічні аспекти моніторингу і охорони морського середовища Азово-Чорноморського басейну" та ін. Значну увагу буде приділено комплексу досліджень, пов'язаних з вивченням, прогнозуванням та мінімізацією наслідків Чорнобильської катастрофи, моніторингу природних та техногенних процесів і явищ в геологічному середовищі з метою прогнозування та запобігання наслідків небезпечних геологічних процесів і явищ, що завдають шкоду народному господарству та довкіллю.
Наші директори
П.А. Тутковський
(1926-1930)
В.В. Різниченко
(1930-1932)
М.Г. Світальський
(1934-1937)
Є.С. Бурксер
(1938-1939)
Б.І. Чернишов
(1939-1946)
В.І. Лучицький
(1946-1949)
А.Є. Бабинець
(1949-1953)
В.Г. Бондарчук
(1953-1963)
В.Б. Порфір’єв
(1963-1968)
Є.К. Лазаренко
(1969-1971)
В.Я. Дідковський
(1971-1977)
Є.Ф. Шнюков
(1977-1992)
П.Ф. Шпак
(1992-1996)
П.Ф. Гожик
(1997-2020)